Вийшов з друку „Економічно-благочестивий вісник“ №23 за 2025 рік.

Дорогі читачі, у час, коли війна змушує дорослих ставати сильнішими, а дітей — дорослішими, ніж потрібно, ми з особливою ніжністю презентуємо новий випуск газети «Економічно-благочестивий вісник» №23. Це номер, який говорить про найцінніше: про дитяче серце, про тепло родини, про силу традицій, що тримають народ, коли земля під ногами тремтить.

У великій тематичній статті «Діти війни: що сильніше за страх» автор розкриває глибоку істину: дитина не питає про методики виховання — вона питає всім своїм єством: чи є у світі добро? чи є хтось, хто мене оберігає? чи є дім, де тепло?

Текст ніжно і правдиво показує, як родинні традиції стають для дитини «тихим ковчегом» серед бурі, як колядка, спільна праця, батьківська молитва й маленькі жести любові лікують серце, знімаючи тінь війни. Автор нагадує: традиція — це не минуле, це наше сьогодення, яке рятує.

Особливе місце займає розповідь про роль Світанкових шкіл, де діти доторкаються до живої культури, пісень, ремесел, звичаїв. На сторінках номера оживає атмосфера їхньої праці: солом’яні павучки, перші народні мелодії, власноруч виготовлені різдвяні символи. Це не просто навчання — це відродження внутрішнього світла, яке війна не здатна загасити.

Ще одна важлива тема номера — сила домашніх різдвяних традицій: колядки, вертепу, спільних приготувань, святвечірніх ритуалів. Автор наголошує: саме в таких «малих» речах дитина знаходить лад, красу, внутрішній мир і відчуття дому. Бо дім — це не стіни, а присутність тих, хто любить.

У рубриці «Слово пастиря» отець Валентин Рижов ділиться щирими історіями свого служіння — короткими, але глибокими свідченнями Божої дії в людських серцях. Це оповіді про навернення, про силу молитви, про те, як Господні надДари змінюють життя тих, хто вже не надіявся знайти вихід з важких життєвих ситуацій. Його слово — світло, що торкається серця читача.

Випуск містить і великий матеріал про Дідух — символ єдності поколінь. На сторінках подано і глибоке пояснення цього різдвяного оберега, і опис заняття Львівської Світанкової школи, де діти власноруч творили Дідуха: торкались колосків, слухали історію про його значення, вчилися єдності. Дідух постає як «світове дерево», що об’єднує минуле, теперішнє і майбутнє, — як знак пам’яті та надії.

Усі тексти номера сплітаються в одну думку: попри страх і біль війни, дитина здатна тримати світло. І наше завдання — не дати цьому світлу згаснути.

Ми можемо мати мало — але дати багато: присутність, традицію, любов. Бо саме це стає для дитини високою і непохитною внутрішньою фортецею, перед якою тьма безсила.

Цей випуск — про дітей, які несуть у серці Різдво; про родини, що тримаються за коріння; про наш народ, котрий не втрачає пісні навіть у найтемніший час.

Хай ці сторінки принесуть у кожен дім тепло, мир і ту особливу віру, що народжується у світлі Божої Премудрості.